22 червня – День скорботи і вшанування пам’яті жертв Великої Вітчизняної Війни


Людина, що не пам’ятає свого
минулого – не має майбутнього.

Сьогодні ми вшановуємо пам’ять тих, хто ціною свого життя дарував нам можливість бути, кохати, народжувати, зустрічати новий день та милуватися чистим блакитним небом над головою. Вшановуємо тих, чия жертва дозволила теперішнім поколінням невдячно, проте вільно розмірковувати над “політкоректністю” та історичною достовірністю назви Велика Вітчизняна Війна.

Пройшов 71 рік з того часу, як 22 червня 1941 року о 3 годині 30 хвилин фашистська Німеччина без оголошення війни здійснила напад на Радянський Союз. Як вранці 22 червня, літаки 4-го повітряного флоту Люфтваффе пронеслися над Україною, і завдали бомбового удару по «об’єкту №12» — Києву. Бомби впали не тільки на військові об’єкти та промислові об’єкти  міста, а й на жилі квартали. На людей які, як і ми з вами сьогодні, планували своє майбутнє, ростили дітей, збиралися у відпустки і насолоджувалися літнім сонцем.

71 рік надто мало для історії, щоб забути біль втрат та жахи війни,  але як виявилося, надто багато для  того, щоб пам’ятати та вшановувати героїзм тих, хто не замислюючись не на мить, віддав своє життя, молодість та здоров’я за життя майбутніх поколінь.

Але, не зважаючи на зміну історичних “акцентів та наголосів”, політичних режимів та ідеологій, вшануємо безсмертний подвиг тих, хто врятував не тільки свою вітчизну, а й цілий світ від фашистської навали.

Низький Вам уклін шановні ветерани та учасники Великої Вітчизняної Війни!

Вічна пам’ять тим, хто назавжди залишився на цій страшній війні!

 Головний редактор сайту Кулакевич Олена

Коли затихне вітер у деревах
І води віддзеркалять рідний дім.
Коли по вікнах і столі твоїм
Заграє сонце в одсвітах рожевих

І мати, що устала із труни,
Тобі розчеше кучері русяві,—
Про дні, прожиті у диму і в славі,
Ти для сусідів слово розпочни.

Згадай про них, товаришів незмінних —
Степовиків, поморів, шахтарів,—
З незнаним часто передзвоном слів.
Але в одвазі й вірності єдиних.

Багато з них, немов стебло трави,
Ворожа сила в полі підкосила,
Але усіх вела вперед і гріла
Сурма неподоланної Москви.

І сам: ти впав був од тяжкої рани,
Та прапор полку у руці втримав,—
І орден серце мужнє осіяв
Героєві без плями і догани.

Великий гнів і непогасний пал
Тобі левину навівали силу,
Бо всі боролись за Отчизну милу,
Як за життя,— солдат і генерал.

Ти пам’ятаєш мури Сталінграда
І грізні громи Курської дуги,
Приніс ти на дніпрові береги
Гілля зелене батьківського саду!

Од Волги й Дону ніс ти до Карпат,
Свого народу здійснюючи волю,
Жадобу помсти, крик святого болю,
Син матері і брату — рідний брат.

Поглянь в вікно — твоя це перемога,
Це дружби й братства пам’ятник живий,-
Цей лан, цей сад, цей порив твій і мій,
Ця в безміри прокладена дорога.

Вершиться суд над душогубом злим,
Вінчає лавр чоло твоє стемніле,
І знову ти обличчя бачиш миле
В сусідськім колі крізь родимий дим.

Живе сім’я велика ї єдина!
Твій крок твердий усі світи потряс —
І на стіні до Пушкіна Тарас
Промовив: «Воскресає Україна!»

Максим Рильський, 16 серпня 1944 рік

Поделиться в соц. сетях

Share to Facebook
Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex
НОВИНИPermalink

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Before you submit form:
Human test by Not Captcha